МОВНО-МЕНТАЛЬНІ СТРУКТУРИ В КОНЦЕПТУАЛЬНІЙ МОДЕЛІ ЕТНОСВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ

Анотація

Вступ. У статті досліджено лінгвалізацію етноконцептів крізь призму самобутнього ментального коду. Оприявлено систематизацію та аналіз когнітивного підґрунтя етноконцептів як інтерпретаційно-породжувального дискурсу в аспекті діалогічності, основою якої є семіотичні механізми стереотипізації уявлень українського етносу про світ і їхня детермінація культурними та психоментальними чинниками. Зʼясовано мотиваційну матрицю етносвідомості в проєкції на культуру народу та виявлення когнітивного сегменту на підставі звʼязку конотативних процесів із денотативними в структурах колективного позасвідомого.
Мета наукового пошуку – дослідити особливості мовної вербалізації етнокультурних концептів «мати» «доля», «воля», «жертовність» в українській лінгвокультурі в проєкції на
семантико-когнітивну та аксіологічну природу.
Результати. Установлено когнітивне моделювання «художньої свідомості», що
підпорядкована загальним концептуальним принципам, які продиктовані новим перспективним аспектом – психонетичним, у проєкції на індивідуальну свідомість, когнітивні операції та закономірності репрезентації етнокультурних ознак, пізнавальних функцій, структур етносвідомості. Такі пошуки дають змогу простежити як суто мовну динаміку, так і динаміку світоглядну в історичному вимірі та в моделюванні мовного коду психоментального семіозису.
Схарактеризовано роль етноконцептів в авторській та етнокультурній картині світу з опертям на національну маркованість та відповідну оцінність. Умотивовано загальнокультурні константи етнокультурних концептів, побудованих на метафорах, мотивах, символах й асоціаціях та семантично трансформованих у художньому тексті. Ці константи знаходять вияв у світобаченні, що набуває рис загальнонаціонального, загальнонародного менталітету.
Наукова новизна полягає в дослідженні закономірностей репрезентації етнокультурних ознак, пізнавальних функцій і структур етносвідомості в етноконцептах культурного коду та семіотичному складнику української мови, що є «світом свідомості у мові» і слугує когнітивним підґрунтям мотивації номінативних одиниць. У художньому дискурсі виявляє себе не лише символіка, властива індивідуально-авторському світорозумінню, а й образ самої національної культури, ключові поняття соціуму в рецепціях тієї чи тієї особистості в її символізмі.
Висновки. Дослідження показало, що архетипний складник етноконцептів культурного коду українців зумовлений кореляцією структури знань про позначуване з первісними вродженими психічними елементами, що є виявом родової памʼяті, історичного минулого етносу, їхнього колективного позасвідомого й забезпечують цілісність і єдність людського сприйняття в концептуалізації мовної картини етносу. Вочевиднено, що концепт «мати» в художньому дискурсі масштабовано індивідуальними гештальтами, які оперті на модусний складник оцінки, оскільки вони підвищують рівень емотивності й аксіологічності, надають сприйняттю особливої величі, святості. Образ матері корелює з моральною опорою як першоосновою формування особистості, берегинею роду. Етноконцепти «доля», «воля», «жертовність» циркулюють у дифузнометафоричному різновиді, що ґрунтується на гештальтно-метафоричному механізмі як аналогії асоціативних мовних сегментів двох концептів, що створюють цілий комплекс суміжних асоціацій.