ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ДІАЛОГ ХVІІ СТ. ЯК РЕЗУЛЬТАТ РЕЛІГІЙНОЇ ПОЛЕМІКИ

Анотація

Пропонована стаття має на меті перегляд усталеного в українській лінгвістиці та історії погляду, асимільованого в українську науку, про негативний вплив нібито польської релігійної експансії на українські землі другої половини ХVІ–ХVІІ ст., що, власне, передбачає правильне розуміння зовнішньої політики Речі Посполитої та роль у цьому мовного і релігійного складників. Це два визначальні чинники, що забезпечували повноцінне входження нових територій у тодішній європейський простір, тобто маємо приклад європейської глобалізації. Однак із позицій сучасности організована українськими церковниками дискусія виявилася значною мірою односторонньою, оскільки в Короні Польській та Великому князівстві Литовському була і без цього складна релігійна ситуація, що спричинилося до утворення нового державного об’єднання – Речі Посполитої. У цьому, власне, і криються початки культурного діалогу, що змусив українських релігійних і культурних діячів вивчити польську мову, аби мати змогу донести свої думки полякам, а також вести обґрунтовану дискусію.
Для українців контакти з Річчю Посполитою в ХVІІ ст., попри всі негативні моменти, мали набагато більше плюсів, зокрема це освіта (відкриття спочатку братських шкіл, що згодом переросли у вищі навчальні заклади; польська мова як одна з мов освітнього простору) та культура (запозичення з польської мови / літератури / культури або за її посередництвом нових жанрів, стилів, проникнення в тогочасну україністику європейських і світових сюжетів; збагачення лексичного складу української мови; роль польської мови у витісненні церковнослов’янського елементу з живої української мови; розвиток граматичної думки та лексикографії).