ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЯК ОСНОВА МОВНОГО КОНТРАСТУ

Анотація

У статті проаналізовано заперечення як універсальну мовну категорію, що виконує важливу роль у структурі людського мислення та мовленнєвої діяльності. Заперечення кваліфіковано як складний багаторівневий феномен, що функціює не лише як логічний інструмент протиставлення, а і як потужний засіб створення художньої образності, емоційної напруги та ритміко-композиційної цілісності поетичного тексту. Особливу увагу акцентовано на когнітивній природі заперечення, його вторинності щодо ствердження та ролі в побудові контрасту. Доведено, що заперечення в мовній системі виникає не ізольовано, а як реакція на вже наявне ствердження. Логічно й семантично заперечення завжди ґрунтоване на базовому ствердженні, постаючи його протичленом. Воно не створює нової номінації самостійно, а модифікує або заперечує наявну, пропонуючи альтернативне сприйняття об’єкта чи явища.
Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі заперечення як логічної бази контрасту. Обґрунтовано концептуальні засади вивчення заперечення. До наукового обігу введено новітній фактичний матеріал – тексти сучасних поетичних творів. Особливу увагу приділено прикладам використання заперечних конструкцій у поезії Ліни Костенко, Сергія Жадана, Дмитра Павличка, Павла Вишебаби, Ольги Слоньовської та інших сучасних авторів. У текстах цих поетів заперечення підсилює образність, додає емоційної сили й формує нові художні сенси. Проаналізовано його роль у створенні естетичного ефекту.
Дослідження дає змогу усвідомити стрижневі механізми побудови контрасту за допомогою заперечення. Протиставлення ствердних і заперечних конструкцій створює виразний смисловий ресурс, який широко використовують у мовній практиці для уточнення змісту, внесення коректив, а також для підвищення емоційної напруги та експресивності висловлення.
Висновки, отримані під час аналізу матеріалу, можуть стати підґрунтям для розгортання нових наукових студій та спрогнозують перспективи подальших дослідницьких пошуків.