ЕПІСТОЛЯРНО-ЩОДЕННИКОВИЙ ДИСКУРС ФЕОДОСІЯ РОГОВОГО КРІЗЬ ПРИЗМУ ДІАЛОГУ ІЗ СОБОЮ, ЛІТЕРАТУРНОЮ КРИТИКОЮ, ОЛЕСЕМ ГОНЧАРОМ

Анотація

Статтю присвячено системному аналізові епістолярного та щоденникового дискурсів як самостійних компонентів дискурсивної парадигми з притаманними їм іманентними ознаками й паритетним типом детермінативних відношень; комплексному описові прагматичних, ідіостильових, лінгвокреативних особливостей епістолярію видатного українського письменника другої половини ХХ сторіччя Феодосія Рогового. Окреслено концептуальні ознаки дефініційних параметрів, прагматичний потенціал, окремішність мовної архітектоніки епістолярного та щоденникового дискурсів; простежено особливості листовної комунікації в когнітивноаксіологійному вимірі, відтворено специфіку її інформативности та самопрезентації. З’ясовано роль і місце Ф. Рогового в літературно-критичному процесі другої половини ХХ століття; обґрунтовано його письменницьку, громадянську позицію; розкрито риси індивідуального стилю як суб’єкта (адресанта) епістолярних мінідискурсів і випродукованого неординарного листовного контексту загалом; вияскравлено грані лінгвокреативности цієї прецедентної особистости, установлено маркери індивідуально-авторської майстерности її; виняткову увагу приділено історії творчих взаємин Ф. Рогового й О. Гончара крізь призму епістолярної та почасти щоденникової комунікації, відтворено її змістову наповнюваність, аксіологійну рецепцію, результативність із погляду суб’єкта й індивідуального та колективного адресата; доведено, що кожен епістолярій – окремий світ цінностей, що визначальною мірою залежить від його суб’єкта, від його «Я-образу», від широти спектра семантичних секторів цього образу; закцентовано на оригінальності «Я-образу» Ф. Рогового як адресанта й адресата листовної комунікації та неперевершеного українського прозаїка.