ПИСЕМНА ІСТОРІЯ ДІЄСЛІВНОЇ ПРЕФІКСАКЦІЇ В СТАРОУКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ XIV – XVII СТ.

Анотація

У статті досліджено структурно-мотиваційний аспект дієслівної префіксації, зафіксованої в староукраїнській літературній мові XIV–XVII ст. Системно проаналізовано динаміку семантико-словотвірного процесу префіксального дієслова в площині морфологічної, словотвірної, синтаксичної парадигм української мови. Мотиваційно-граматичні відношення префіксів із деякими прийменниками і зміна ними значення дієслова впливають на семантичну структуру речення, в якому вони акумульовані, не лише за змістом, а й за формою. Дієслівна префіксація як модель словотворення виникла ще в праслов’янський період, а префіксальні системи сучасних слов’янських мов є закономірним її продовженням.
Мета статті – розглянути внутрішню будову префіксальної дієслівної підсистеми староукраїнської мови в писемних пам’ятках XIV–XVII ст. та встановити мотиваційний сегмент у похідних дериватах, що формує словотвірну модель дієслівної номінації.
Методологія дослідження окреслена комплексним використанням методів, застосовуваних у сучасній лінгвістиці, зокрема описового, компонентного, трансформаційного, дистрибутивного, зіставного, валентнісного, порівняльно-історичного методів дослідження дієслівної префіксації в семантико-функційному аспекті.
Результати. Установлено мовний маркер дієслівного еліпсису, який імплікує можливість подвійної мотивації, що спирається на поєднання морфологічного, ономасіологічного та семасіологічного підходів з урахуванням етимологічного сегменту префіксів. Оприявлено словотвірну модель структурно-мотиваційних та функційних чинників дієслівної підсистеми староукраїнської літературної мови XIV–XVII ст., продуковану словотворчою потенцією та засобами її реалізації.
Схарактеризовано продуктивність префіксальних словотворчих номінатем за словотвірними префіксальними моделями, що структурно та семантично мотивовані ономасіологічним базисом кореневого дієслова. Засвідчено, що в староукраїнській мові писемних пам’яток XIV–XVII ст. простежено виразну тенденцію до збільшення ролі префіксації в дієслівному сегменті, що природно зумовлене активністю окремих префіксів. Дієслівні префікси виконують видорозпізнавальну функцію, тобто імплікують зміни виду основних дієслів та модифікують значення стану під різними якісними функціями. У багатьох групах дієслів префікси постають із додатковими значеннями, контамінації яких відрізняються від прийменникових структур.
Наукова новизна полягає в дослідженні в підсистемі дієслівної префіксації дериваційних процесів, що акумулюють функційно-семантичну інформацію в проєкції на мотиваційні закономірності номінативних одиниць, які відображають особливості національної концептуальної мовної системи в писемних пам’ятках XIV–XVII ст. Дієслівна префіксація на вербальному рівні експлікована в структурно-семантичних моделях між похідними та твірними номінатемами, а на когнітивному – моделює концептуальні реляції синергетичної системи етноносіїв.
Висновки. Матеріал дослідження дає підстави стверджувати, що дієслівна префіксація виникла ще в праслов’янський період і є закономірним продовженням словотворчих процесів у староукраїнський період XIV–XVII ст. та типовим виразником збільшення словотвірної потенції префіксів як структурно, так і мотиваційно. Вочевиднено, що з походження слов’янські префікси були первісно самостійними словами (здебільшого займенникового походження) просторового сегменту, близькі до обставинних слів, що приєднувалися до імен або до дієслів, утворюючи їх лексичне та граматичне значення. Сполучаючись то з іменниками, то з дієсловами, такі одиниці з часом поняттєво і структурно зближувалися зі словами, значення яких вони уточнювали. Так історично виникли прийменники, що розвинулися з приіменних слів, і дієслівні префікси зі слів, уживаних при дієсловах.