ДО ПИТАННЯ ПРО МОВУ МЕТРИК У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ ЗА ЧАСІВ АВСТРО-УГОРЩИНИ

Abstract

Стаття продовжує цикл публікацій автора, присвячених проблемам функціонування української мови в різних сферах життя. Схарактеризовано спроби українських парафіяльних урядів відстояти права української мови в діловому листуванні з державними урядовими установами та судами. Незважаючи на те, що Східна Галичина ввійшла до складу Австро-
Угорщини як окрема адміністративно-територіальна одиниця, галицькі українці не могли вільно розвивати свою народність і плекати рідну мову. Перешкодою галичанам були місцеві польські урядники, які не полишали надію відродити Польщу від моря до моря. Вони добре розуміли: щоб здійснити свою мрію, треба змусити українців розмовляти польською мовою, а тому намагалися
усунути українську мову з публічного життя місцевого населення. Відповідно до різних розпоряджень, уживання української мови було обмежене у владі, судах, шкільництві тощо. Єдиним поприщем, де використовували українську мову, було село та церква. Українські греко-католицькі священники, окрім церковних відправ, вели метрики. Саме такою їхньою діяльністю й
користалася держава, вимагаючи від священників видавати витяги з метрик, свідоцтв про народження тощо. Українські священники видавали такі документи українською мовою. Однак це не сподобалося полякам, і вони почали вимагати від парафіяльних урядів спілкуватися з державними урядами польською мовою. Як підставу для комунікації по-польськи місцеві урядники
придумали розділити функції священників на парафіяльний уряд, який займався суто церковними справами, і парафіяльний уряд, який вів метрики. Саме він повинен спілкуватися з державними установами польською мовою. Українські священники не дослухалися до тих вимог урядників і
вимагали від них спілкування українською мовою.