ДОДАТОК ЯК ДРУГОРЯДНИЙ ЧЛЕН РЕЧЕННЯ: ТРАДИЦІЙНИЙ ВИМІР

Abstract

У статті визначено класифікаційні характеристики додатка, що ґрунтуються на врахуванні кореляцій традиційного другорядного члена речення з його формально-синтаксичними, семантико-синтаксичними та комунікативними відповідниками. У традиційному річищі схарактеризовано структурно-семантичні особливості додатків. Проаналізовано різновиди об’єктних семантико-синтаксичних відношень, репрезентованих додатком: об’єкт, на який переходить дія; об’єкт почуття, сприйняття; об’єкт, що розкриває зміст процесів, позначених дієсловами мовлення, мислення; об’єкт володіння, передавання і присвоєння; об’єкт уникнення, позбавлення; об’єкт бажання, очікування; знаряддя або засіб дії; адресат дії; об’єкт порівняння, доповнення уявлення про якості чи про властивості. Описано компоненти, від яких синтаксично залежить додаток: різні форми дієслова, іменники дієслівного походження, прикметники, прислівники, слова категорії стану. Схарактеризовано різновиди додатків, диференційовані за такими особливостями: за будовою (простий і складений); за засобами вираження (морфологізований і неморфологізований (субстантивований та інфінітивний)); за ступенем охоплення об’єкта дією чи станом (прямий і непрямий). Залежно від способу оформлення керування виокремлено два різновиди непрямих додатків – безприйменниковий і прийменниковий.