ДУПЛЕКСИВ У ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНІЙ ТА СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІЙ СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

Abstract

У статті порушено проблему дуплексива як реченнєвого компонента, виокремлюваного на основі подвійного синтаксичного зв’язку. Обґрунтовано його статус як специфічного другорядного члена простого неелементарного речення зі складною семантикою. Доведено, що дуплексиви – це іменникові компоненти речення, пов’язані підрядним зв’язком з основним предикатом, вираженим дієсловом, та вторинним предикативним зв’язком із вторинним предикатом, вираженим прикметником, іменником чи інфінітивом; виникають унаслідок складних перетворень у процесі злиття в одну конструкцію двох вихідних простих речень; бувають тільки в двосуб’єктних конструкціях, у яких базовий і вторинний предикати вжиті при різних суб’єктах. Розширено уявлення  про їхню складну формально-граматичну та семантико-синтаксичну природу: простежено, що у формально-граматичному аспекті вони поєднують функцію валентно зумовленого правобічного прислівного поширювача основного предиката з функцією вторинного підмета, а в семантико-синтаксичному – виражають контаміновані об’єктно-суб’єктні відношення. Установлено, що граматичними формами вираження дуплексива постають знахідний та давальний відмінки, визначено їхні семантичні функції стосовно основного і вторинного присудків. Виокремлено й описано семантичні групи дієслів, уживаних у ролі основного присудка в реченнях із дуплексивами